90 ЛІТ ПРОЖИТИ- СКІЛЬКОМА ЛІСАМИ ПЕРЕЙТИ?Панчук Сергій Семенович вже давно на пенсії, але зроблене ним продовжує служити людям. Для колег-лісівників він – скарбниця безцінного досвіду, яким користуються й досі. 2вересня у житті ветерана відбулася знакова подія. Сергію Семеновичу виповнилося 90! Оминути увагою таку дату лісівники ДП «Летичівський лісгосп» не могли, просто не мали права. Підготувалися заздалегідь: вітальна листівка, подарунки, символічний конверт з грошовою винагородою, квіти…«Це свято не лише Вашої родини, а всього нашого лісгоспу, говорив у вітальному слові головний лісничий підприємства О.В.Штойко, - Ті лісові культури, що створені Вашими руками, й досі приносять користь господарству, а мудрими порадами й досі користуються молодші лісівники». До вітань Олександра Васильовича приєднувалися голова профкому Людмила Володимирівна Войтина та лісничий Головчинецького лісництва Микола Йосипович Дмухівський. Говорили про те, що ювіляру, як нікому іншому відомо про вік дуба – 110-120років, а 90 – то вік стиглості. Тому лісівники й надалі чекатимуть від довгожителя добрих підказок і мудрих порад. А повчитися, й справді, є чому. У 90 років мати таку світлу пам'ять, здоровий розум, чіткі слух і зір. Не сидіти на дивані, а повсякчас допомагати дітям і внукам по господарству, зварити борщ (по-своєму, дієтичний), їздити велосипедом і завжди при нагоді піти до лісу… Не в лісничих справах, а за грибами.Бути в лісі – давно перестало бути його роботою, але до лісу Сергія Семеновича тягне завжди. Він просто споглядає на дерева і порівнює. Якими вони були тоді. Дерева ростуть і мало чим різняться, а от люди, суспільство в цілому…В далекому 1930 народився на світ Божий Сергій Семенович у селі Лисогірка, малої своєї батьківщини не полишав. З нею і односельцями переживав голод, війну, післявоєнну розруху. Батько і рідний старший брат загинули на фронті, надіятися нема на кого, треба працювати. Малий хлопчина іде в колгосп на різні роботи, потім – ФЗО. Не було у родині Панчуків лісівників, але ще малого Сергія завжди вабив ліс, який оточував довкола село. Як він росте, чому саме тут, чому саме такі породи. Пам’ятає, як зараз, колишнього Головчинецького лісничого, доброго О.Ф.Нікітіна, до якого просився на роботу. Не хотіли брати, не довіряли хлопчині, а от лісничий повірив у хлопця. Взяли посильним. Телефонного зв’язку немає, інформацію ж треба рознести по лісництвах. «Ноги в руки, конверт – в зуби», - так жартома розповідав ювіляр про тодішнього себе, «шкета», як називали його старші лісівники. Головчинці, Пархомівці, Вовковинці… Не ближній світ й за сьогоднішніми мірками. Хлопчина ті кілометри долав без труднощів, дарма, що в більшості босоніж, в пам’яті зринає більше, що крутилася голова від того, що смоктало всередині від голоду. Знайшовши сухого сухаря, радів, жував і думав, як воно наїстися досхочу хліба…Працював і їздовим, вчився столярувати, але вперто просився в ліс. Тодішній директор Летичівського лісгоспу Н.П.Білоус запитувала лісничого чи «потягне?». Мало того, що років замало, Панчук і ростом не видався, тому й не довіряли. Але, побачивши Сергія у роботі, Нікітін запевнив директора: «Не потягне, за вуха підтягнемо».За вуха тягнути не довелося, Сергій Семенович з роботою справлявся і тягнув за собою таких, як сам, відданих лісівничій справі. Більше 50 років трудового стажу! Все свідоме життя віддане лісовому господарству. До лісника Панчука їхали і йшли. Хто за порадою, хто по дрова. Нікому не відмовляв, місцевих і не місцевих жителів забезпечував паливом, молодих лісівників навчав премудростям лісівничим. З чотирма класами освіти, але, як неодноразово зауважували лісівники – знаннями інженера. Фахівець лісівничої справи й столярних робіт майстер. Його умілими руками зроблені дах у приміщенні Головчинецького лісництва, вікна, двері. Чимало довелося на віку виростити дерев, чимало й переробити.В трудовій книзі теж лише два записи. Прийнятий на роботу в лісгосп і звільнений, в зв’язку з виходом на пенсію. Перерва – служба в армії.Чотири роки, як нема поряд вірної порадниці, дружини Олександри Пантелеймонівни. 62 роки прожили в злагоді. Побудували добротний будинок, виховали двох славних синів. Олександра та Валерія. Обоє в роботі схожі на батька. Старший працював у сільському господарстві, молодший – теж у лісництві. Гордиться ювіляр чотирма онуками, бо підростають на очах чотири й правнуки. «Дуже добре, коли глибока старість застає серед дітей, - про це говорила у своєму вітанні голова районної ветеранської організації Г.П.Чекерда. – Ваше щастя в дітях, а воно, як відомо з неба не падає, його треба заслужити». Галина Петрівна теж не з порожніми руками приїхала, від ветеранської привезла квіти й гостинці. А староста села Емілія Тадеушівна Мазур після своїх вітань повідомила присутніх, що ювіляра з самого ранку вітала церковна громада, прихожанином якої він є, як і найстаршого у селі чоловіка.На запитання –« у чому секрет його здорового довголіття?» - відповідав: «Любив свою роботу, любив людей. А виглядаю гарно тому, що маю гарних дітей».На завершення домовлялися з ювіляром зустрітися через 5 років у такому ж складі.