«Вибери професію до душі – і тобі не прийдеться ходити на
роботу». І цей хлопчисько, здається, так і зробив. Спостерігаючи за ним у роботі, сам по собі напрошується висновок: вибір зроблено правильний, до душі. Робота його не обтяжує, навпаки – приносить величезне задоволення.
Хоча, на перших порах не все було так просто, як у відомому афоризмі.
Одійчук Сергій народився в с.Новосілка, що на Деражнянщині, у травні 1989 року. Навчався добре, захоплення – різноманітні, всі розуміли, що юнак обов’язково навчатиметься далі. Сергій зі свого боку учитися мав бажання, але майбутню професію знав – має пов’язати не з містом. Як більшість його ровесників, не приваблювало воно своєю метушнею.
Не приховував: любив село, землю. Подобалася мамина робота. (Валентина Дмитрівна – агроном не лише за професією, покликанням. Батько – Іван Іванович, шоферував). Малим хлопцем спостерігав за батьками, допомагав у сільгоспроботах і разом з ними відчував радість від вирощеного і зібраного, а ще – відповідальність. Змалку знав ціну насінню, витратам, оцінював зроблене…
Якщо вважав, що у сільському господарстві більш-менш знається, то чому б не повчитися у лісовому? А ліс своєю величавістю і спокоєм приваблював завжди. Вирішив поєднати – вступати до агрономічного, проте на «Лісове господарство». (Оте ще дитяче поєднання супроводжує його дотепер).
Житомирський державний агроекологічний університет (нині – Національний університет) закінчив у 2011році за фахом «Лісове господарство», отримав кваліфікацію інженера лісового та садово-паркового господарства. Звернувся до Летичівського лісгоспу. Отримав призначення у Козачанське лісництво і перший запис у трудовій – старший майстер лісу. Звучить! Проте дійсність налякала. До цього часу не знав де ті Козачки і що таким бездоріжжям може бути зв’язок села із світом. Порівняв себе з малим телям, яке забрело в хащі і не знає, як з них вибратися. Перше бажання – покинути лісництво, цікаву, багатообіцяючу посаду, повернутись у своє (теж село, але гарне, сучасне) і зайнятися сільським господарством… Що зупинило? Відповідальність. Що скаже батькам, як подивиться в очі? Вони надіялися, вкладали у мене кошти…
Почав вникати у роботу, роздуми про «моє – не моє» щодо правильності вибору професії обсідали думки все менше і менше. Потрібно трудитися, бо саме труд робить з людини людину, а неробство перетворює в мавпу. А трудитися він привчений змалку, власним прикладом навчили батьки. Є певний об’єм роботи – і ти хочеш того, не хочеш – мусиш зробити. Це він затямив добре, тому й дратує чиєсь байдуже ставлення до роботи, як то: споглядання у вікно, на годинник, аби скоріше день докотився до вечора. Зробив – гуляй! «Кому потрібні твої відмазки?Попити чай. В тебе обід. Є щось таке від радянщини: перекрутитися на роботі від і до. Цінується зроблена робота, а не години, просиджені у кабінеті»… Здається, цього хлопця ще в дитинстві обминув юнацький максималізм і він по-дорослому став дивитися на світ.
Пропрацювавши майстром, освоївшись у лісі, Сергій був переведений у цьому ж лісництві помічником лісничого. З новою посадою, з кожним новим днем молодий спеціаліст все більше захоплювався тим, що має робити. Час, проведений у лісі, як приносив щось нове, так і вимагав нових знань, вузівських було замало і хлопець вчився. Самовпевненості не було, її не має бути. «Підеш проти течії – втопишся. Кожен день потрібно у лісу вчитись. В поміч – інтернет, галузеві новини у ЗМІ» – такими були його роздуми.
З березня 2018 року Сергія Івановича – провідного інженера охорони та захисту лісу переведено провідним інженером лісового господарства. (Директор лісгоспу В.М.Сивун давно приглядався до хлопця, переконавшись у достовірності знань, його обов’язковістю, доручив відповідальну посаду).
Ведення лісогосподарської діяльності підприємства, організація правових, лісоохоронних заходів, спрямованих на збереження, відтворення, раціональне використання лісових ресурсів – це із посадової інструкції інженера лісового господарства. Якщо відступити від галузевої термінології, сказати простіше, то інженер – це охоронець лісу, це фахівець, робота якого полягає в закладанні лісу та догляді за ним, а також у заготівлі деревини. Ліси потребують уваги, посиленого догляду. Саме цього вимагає від лісівників сьогодення. Інженер лісового господарства повинен добре знати життя лісу, мати спеціальну підготовку. У Сергія є знання, у роботі він керується інструкціями, але до всього підходить творчо, додаючи своє натхнення. Він вникає в життя лісу, веде свої спостереження, а ще – порівнює (так як все пізнається у порівнянні) і робить відповідні висновки. Вважає, до прикладу, що у сільському господарстві ще можлива помилка, наступного року, шкода затраченого, але можна виправити, посіявши ту чи іншу культуру, а от ліс таких помилок не прощає.
Чи вважає себе спеціалістом? Не знає, це мають визначити інші. А щодо стану, що почувається у лісі, як риба у воді – це є. І з кожним роком відчуває це впевненіше. Переконаний вже остаточно: місто – не для нього. Перебуваючи у справах в обласному центрі, намагається скоріше впоратися і втекти. Гамірно, душно, тісно, здається й думкам…
А от у лісі тільки за ним і встигай. Чи правильно проводиться рубка освітлення, прочистка. Відвід рубок під головне користування. Це – суцільні рубки, вибіркові, рубки догляду молодняка. Все це у його буднях. А ще – кабінетна робота, вона менш приваблива, але без неї ніяк. Щомісячний звіт. Щоразу він різний, як і система рубок. Влітку – одні показники, взимку – інші. Матеріально-грошова оцінка… Раніше робив звіт за одне лісництво, тепер – за чотири. Але і в безкінечних цифрах, здається, він, як риба у воді. У зданих йому звітах він відразу знаходить помилку. Не йдуть куби? Перераховує знов і знов. Терпляче втлумачує: «Це – ваші цифри і ви їх повинні знати». Коли, вважає, що не доходить, то й виривається, як куля з рушниці, мат. В чоловічому колективі це виправдано. Слова ніжні і ввічливі – для лісу, нових насаджень… Як от для першої у житті посадженої ділянки. На 0,8га весною 2012року Сергій висадив модрину. 15-и сантиметрові саджанці виросли до більш, як двох метрів. З того часу нових насаджень щороку було багато, але перші деревця особливо дорогі, а тішиться ними, як мала дитина. До того ж – модрина – улюблене дерево хлопця. Для неї не шкодує гарних слів: «Рівненька, як свічка, росте швидко, хоча наша місцевість – не її природній ареал…». У Козачках насадження модрини розташовані на більш як 4га, саме ці дерева найбільше приваблювали. Навіть з роками вони не втрачають своєї стрункості. Їм – до 80 років. На питання чи може визначити вік деревини, відповідає теж просто. Це що визначити вік людини, тварини. З погляду. Проте, взявши до уваги умови проживання. Чи вистачало тепла, сонця…
Здавалося б – молодий спеціаліст, ну що там про нього писати. А ні, його відданість професії, вболівання за галузь, його спостереження, порівняння, знання й обстоювання лісівничих справ – варті захоплення. Він – не просто лісівник, бо того вимагає посада, на роботі. Він – лісівник у дорозі з незнайомими, у черзі, коли потрібно розтлумачити, що рубати ліс – це необхідно так само, як зібрати вирощений урожай. Просто, доступно і переконливо. «Ви посіяли кукурудзу і в осінь вам шкода її збирати. Так само з лісом… Кожна сільгоспкультура дозріває і чекає осені. Осінь для дерев наступає значно пізніше…»
Простий хлопчисько, молодий спеціаліст, просто любить свою роботу, але йому вже знайомий секрет успіху. Той, хто замолоду заробляє своєю професією – щасливий.