Протягом десятків років ДП «Летичівський лісгосп» немає заборгованості із заробітної плати, зі сплати Єдиного соціального внеску, платежах до бюджету заборгованість теж відсутня. Більше того – у лісівників – одна з кращих заробітних плат у районі. Такими показниками не може похвалитися жодне підприємство чи організація. Звичайно, це заслуга усього трудового колективу на чолі з його директором, а ще … бухгалтерів, які своєю кропіткою працею часто залишаються непомітними. Але, не було б їх безкінечних розрахунків, не було б і прибутків. Це добре розуміє В. М.Сивун, тому в переддень Жіночого свята не міг обмежитися лише вітаннями. Доброго слова і щирої вдячності удостоїлися усі жінки підприємства, особливо – економісти, бухгалтери. «Найбільше таки дісталося» – головному бухгалтеру, хоч як Оксана Іванівна і не любить на свою адресу ні різного роду похвали, ні подібної писанини.
«В жінках найбільше ціную розум, – ділиться своїми роздумами Василь Михайлович. – Кожна жінка по-своєму гарна. І як би це м’якше було сказано: навіть яка не видалася вродою, але коли вона розумна – за таку ніде не буде соромно. У нашого ж головного бухгалтера – дуже рідкісне поєднання розуму і краси. Головні її риси – відповідальна, здібна, віддана роботі, добросовісна, пунктуальна. Цими якостями виокремлювалася, будучи ще молодим спеціалістом, заступником головного бухгалтера. «Бути тобі, Оксано, головбухом» – напророкував ще тоді. Так і сталося.
Відколи Оксана Іванівна призначена на найвідповідальнішу посаду – жодного разу про це не пошкодував. Де б не була – нарівні з директором відчуває відповідальність. Головний аргумент у роботі – довіра. І їй подекуди довіряю більше, ніж самому собі.
Оксана Іванівна не залишить місця роботи, допоки не зробить наміченого, щодень доводить свою професійність. Наполеглива, виважена, інтелігентна, приваблива, але дуже скромна. Уміє вислухати, доброзичлива, справжня українка. Заслуговує найкращих слів, якщо ж стисло, то погоджуюсь з мудрим висловлюванням, що «бухгалтер – то государеве око».
Народилася Оксана у травні 1980року у с.Анютино. Батьки працювали в автопарку. Батько Іван Арсентійович Матяж шоферував, мама – Євгенія Іванівна обіймала посаду економіста. Оксана навчалася у Летичівській №1. Дисциплінованою відмінницею була з першого до випускного класу і закінчила школу з золотою медаллю. Перечитала усе, що за програмою і поза нею, учила напам’ять і гарно декламувала. Здавалося, наголос зробила на гуманітарних науках. Але ж ні, для вступу і для життя обрала точні науки, ще раз довівши правильність твердження: якщо людина талановита, вона талановита у всьому.
У 2000році Оксана влаштувалася на роботу у контору ДП «Летичівського лісгоспу» бухгалтером. У 2002 успішно закінчила навчання у Хмельницькому Університеті «Поділля» зі спеціальності «Облік і аудит», здобувши кваліфікацію економіста і вже у 2003 році їй було довірено посаду заступника головного бухгалтера. З 2013 року Ніколайчук Оксана Іванівна – головний бухгалтер підприємства.
Вона зачаровує з першого погляду. Просто хочеться дивитися і милуватися. Робота в бухгалтерії (хоча, здається малорухливою і непомітною) – це шалений темп і величезні навантаження. Але саме такий ритм життя обрала Оксана. Вона завжди привітна й усміхнена. Звідки на все беруться сили, коли до вечора просто хочеться впасти і дати спокій думкам? Відповідь проста – йти по життю з оптимізмом, цінувати те, що маєш, вірити, що все краще – попереду. Є тимчасові труднощі, одні більші, інші – менші, вони різняться часом, за який їх потрібно вирішити.
Оксана Іванівна має кращі найважливіші людські риси. Вона любить людей, переживає їх невдачі й чим може допомагає. Якщо жінка – господиня у домі, то і на відповідальній ділянці роботи – буде лад. Бо порядок у домі, на робочому столі – порядок у думках. Якщо вона добра мама, то відчуває біль кожного. І радість розділить, і підтримає у важку хвилину.
Здавалося б – головний бухгалтер, мала б бути гоноровою та пихатою. Зовсім… Проста, добра, щедра – так відзиваються про головбуха її колеги. На вихідні напече добренького – пригощає. Ніколи ні з ким не свариться, до всіх у неї знайдеться добре слово.
«Кто найдет добродетельную жену – цена ей выше жемчугов. И верно в ней сердце мужа и он не останется без прибытка…» – словами із книги Есфірь можна розповісти про Оксану Іванівну, як про дружину і маму. З чоловіком знайомі зі шкільної парти. Йому було 15, їй – 13. Розлучалися хіба що під час навчання. Спільні захоплення, спільні інтереси… Одружилися у 1999-у, у 2001-у народилася їх дочка. Зараз вона студентка. І коли в будні дні її батьки до останку віддані роботі, то вихідні, коли дитина в обов’язковому порядку приїжджає додому, вони кожну хвилину присвячують їй. І планету з іменем Ольга відкривають заново щодня. І бабусь з дідусями потрібно провідати, і до улюблених місць у лісі заглянути, і… куди тільки не забажає їх різностороння уява.
Чи не шкодують, що молоді, з величезним потенціалом і можливостями, а залишалися дома, не шукали кращої долі у чужих світах? Ніскільки. І у цьому вони одностайні. Інших розуміють, а от себе за межами Летичева не уявляють. Чи то ще по-дитячому, чи вже по-батьківськи, але тісно прив’язані до своєї маленької Батьківщини, землі, на якій виросли. Залишити батьків, містечко, в якому пройшло дитинство, юність?… Не змогли б.
Чи у всьому Ніколайчуки доходять спільної думки, чи не сваряться? І сперечаються, і сваряться. Хоча б за землю власного обійстя. Господар напланував посадити фруктові дерева, Оксана виявилася вправнішою – висадила квіти. Щороку чорнобривці з айстрами займають все більшу територію…
Атмосферу затишку, добра і тепла їй вдається створити у всьому. Не по роках мудра і розсудлива. ЇЇ жіночий пильний погляд нічого не упустить, а кмітливий розум підкаже, де можна зекономити, а в чому й розщедритися. Ніби по настановах старців – «твори добро, поки щедра рука».