ЛІСОВОГО СТАЖУ – БІЛЬШЕ 400 РОКІВ,
або ТАЛАНТ – БУТИ КЕРІВНИКОМ
Скільки важливих подій може вміститися в одне людське життя? Скільки добрих справ може зробити одна особа за ті роки, що їй відпущені? Буває по-різному. Хтось встигає більше, хтось менше. Хтось і зовсім йде по життю так, ніби вийшов на веселу прогулянку, а важливі й добрі справи нехай почекають… Буває так, що з роду простого, й з виду звичайна людина, а добрих справ за плечима стільки, що вистарчило б на кілька життів… Як у нашого ювіляра. Він народився і виріс у лісі. Посеред листя і роси безтурботним було лише дитинство. Мрійлива юність замислювалася над вибором усього життя. Поважна осінь утверджувалася у тому, що іншого вибору долі й не могло бути. У лісі застала й сивочола зима… Це лише у Василя Михайловича стажу у лісовому господарстві без малого 50 років, якщо ж взяти рід Сивунів – загальний трудовий стаж у лісі – більше 400 років! Ще при царському режимі трудився у лісі прадід Василя Михайловича, потім дід, передав естафету його батькові й батьковим братам. Разом із батьком Михайлом Васильовичем топтав лісові стежки Василь, вже в радянську пору з ще двома братами: Миколою (на жаль, нині покійним), та наймолодшим Анатолієм. Народився наш ювіляр 12 січня 1950року у с.Стара-Гута, що в Новоушицькому районі на Хмельниччині. Успішним було навчання як у школі, так і в Сторожинецькому технікумі. З відзнакою здобув і вищу освіту. У 1973році закінчив навчання у Львівському лісотехнічному інституті, факультеті – «Лісове господарство». Зірки з неба не падали ні тоді, ні зараз. Скільки себе пам’ятає, завжди потрібно було трудитися, ще раз трудитися і постійно вчитися. Не як у наш час – відразу у міністри, маючи надійне «протеже», а поступово, щабель за щаблем… Свою трудову діяльність Василь Михайлович розпочав у липні 1973 на посаді помічника лісничого Борутинського лісництва Овручського лісгопзагу підприємства Житомирської області. З того часу спливло багато води, були різними посади, змінювалися часи, мінявся устрій і влада, але ставлення до роботи, до улюбленої справи було незмінним і непідробним. Переборювати труднощі допомагав настирливий характер. Адже по життю, як підмічено у родині, серед друзів, Сивун – боєць і, здається, і в молодому віці, і в зрілому живе із міцно стиснутими кулаками. Посаду директора Державного підприємства Василь Михайлович обіймає з 1991 року. Високо-професійний фахівець лісогосподарського виробництва, вмілий організатор, досвідчений керівник. Знаючий ініціативний спеціаліст. Завдяки вродженій господарності, Сивуну вдалося не лише зберегти галузь, спеціалістів, робочі місця, а й соціальну сферу, забезпечити умови раціонального лісокористування та лісовідновлення. Лісу потрібен фахівець. Цим твердженням і керується Василь Михайлович і завжди дбає про кадри. У ДП «Летичівське лісове господарство» більшість працюючих – молоді кваліфіковані спеціалісти. Й наразі у вищих учбових закладах за рахунок господарства навчаються п’ять лісівників: три старших майстри, помічник лісничого, другу вищу освіту здобуває інженер з охорони праці. За рахунок раціонального використання лісосировинних ресурсів, на підприємстві з року в рік зростає ефективність заготівлі деревини. Ефективно та швидко здійснюється технічне переоснащення в деревообробці. Продукція має високу конкурентоздатність. Справжній керівник – завжди у творчому пошуку. Сивун В.М. постійно працює над вивченням досвіду роботи в нових ринкових умовах. Основну увагу приділяє вирішенню соціально-побутових питань зі створення гарних умов праці для працюючих працівників. За рахунок впровадження інтенсивних технологій, підприємство має стабільний фінансовий стан, рентабельно веде господарство, вчасно виплачує заробітну плату та сплачує податки. …Незмінним (і не лише в районі), майже три десятки років є керівник Летичівського лісгоспу. Ліс навчив цього господарника жити за велінням душі, з чистим сумлінням, бути відкритим і добрим, як і він – ліс. У Сивуна – непростий характер, утримувати дисципліну у чоловічому колективі не просто. Відразу й не зрозуміти: чого більше у способі його керівництва: батога чи пряників? Однією рукою наказує, другою – милує. І накричить, бувало, і присоромить. Але дуже по-батьківськи це виходить, бо «стане горою» за своїх лісівників, якщо це потрібно. Кожен у селищі скаже, що з керівником господарству поталанило. Бо хто ще і в якому господарстві так дбає про своїх працівників? У ДП «Летичівське лісове господарство» - одна з кращих заробітних плат у районі. Надаються соціальні пільги малозабезпеченим робітникам, пенсіонерам. Надається благодійна допомога… Про благодійність цього керівника можна говорити багато, то окрема тема. У його приймальні завжди хтось очікує на час, щоб завершилися виробничі проблеми і можна було зайти до кабінету з особистого, щоб господарник-добродій втрутився, посприяв, допоміг… Чи то на потреби волонтерам, інвалідам, на нужди церковним храмам, сиротинцям… ЛЮДИ ІДУТЬ ДО ТОГО, У КОГО КРІМ ДВЕРЕЙ, ВІДКРИТЕ ЩЕ Й СЕРЦЕ… А Бог дав Василю Михайловичу чутливе серце, яке відчуває чужий біль і бажання допомогти. У таких людей – довгий вік і сила, і розум, щоб зробити за життя багато добра… *** Самовпевнені керівники стверджують: «Якщо є бажання і добра воля керівника – підприємство розвивається». Василь Михайлович згоден із цим твердженням, але першою й основною умовою вважає, має бути підтримка колективу. Успішним є той керівник, який має з ким працювати. Сивун В.М. цінує кожного добросовісного лісівника: як фахівця, так і простого тракториста і завжди вдячний за сумлінну роботу. Не приховує, що не любить пристосуванців. Так, бо сам – справжній. Справжній у тому, що ніколи не підведе. Ніколи не кидає слів на вітер. Не хизується вчорашніми досягненнями (хоча, ой як є чим похвалитися і надути щоки), а живе завтрашніми турботами. У Василя Михайловича – оригінальний світогляд, глибокі знання у різних галузях. Він – то енциклопедія рідного краю, може «запхати за пояс» будь-якого краєзнавця чи то представника із Червоної книги. Хоча ніколи не хизується з того, без зверхності, замість повчань промовить прислів’я, чи розповість притчу. ( На кожен випадок у житті є такі у нього в запасі). Завжди виважений у думках і вчинках, бо притаманні йому вроджена делікатність, почуття міри і неабиякі дипломатичні здібності. Саме дипломатичний такт, добрі знання, висока освіченість й вдала красномовність поєднують у ньому отой прекрасний дар – організатора. Обов’язковість, вміння бачити перспективу, справжній, не шароварний патріотизм… Дуже не вистачає таких рис теперішнім керівникам. Василь Михайлович Сивун – Відмінник лісового господарства України, Заслужений лісівник України. Грамот, нагород, подяк – не злічити. Лише деякі з них: нагороджений іменним годинником Голови Державного комітету лісового господарства України, Подякою Прем’єр Міністра України, Похвальною Грамотою Верховної Ради, Почесною Грамотою Державного агентства лісових ресурсів України, Грамотою Центрального комітету профспілки працівників лісового господарства України… Поєднання протилежностей – завжди вражають. Але весь час вдало вживаються у цьому господарникові бійцівський характер і ніжність до маленького пагінця, лісового паростка. Цього у свій час навчали його, в любові до всього живого виховуються його діти і внуки. Змалечку діти бачили захоплення батьків. (Чого тільки не було в їх домашньому господарстві?!) Любов до лісу (то святе), любов до землі, до сільського господарства, диких і свійських тварин… «Якщо не зможу ходити, - якось сказав Василь Михайлович, - сяду на коня, але буду знати, що робиться у лісі». Коротка фраза, але як характеризує все його єство. Підкреслює волю, характер, а ще – любов до коней. Вона у цій родині особлива. Коней тут люблять усі. Онучка Василя Михайловича, третьокласниця Іринка обрала, як для дівчинки, дивне захоплення: кінну спортивну школу. Для когось, можливо, й дивне, а для них, Сивунів, саме враз. Вся в татка. Теж лісівника – Ігоря Михайловича, головного інженера ДП «Хмельницьке лісове господарство». Чи таки більше в дідуся? Нічого не боїться, як дід… З неабияким захопленням поглядає на старшеньку двоюрідну сестричку першокласниця Єва. ( Менша онучка Сивунів). Для Василя Михайловича онуки – гордість, Ніни Іванівни – радість, усієї родини - втіха. Усіляких гараздів Вам, шановний ювіляре!