«Хто шукає, де легше – того не лише начальство не поважає, такого не хочуть в жодному колективі, – жорстко на рахунок лінтяїв і пристосуванців висловлюється директор ДП «Летичівське лісове господарство» В.М.Сивун. – Людині властиво порівнювати себе з іншими. Завжди здається, що становище, в якому перебуває сусід, краще. Гадаємо, що були б більш щасливі і задоволені життям на місці інших…Властиво це й працівникам нашої сфери, але не справжнім лісівникам, бо лісова галузь гартує лише витривалих, слабкі не затримуються»
Василь Михайлович таким відступом охарактеризував шоферську діяльність на підприємстві. Знає кожного водія – хто на що здатний, на кого можна розраховувати. Кого примушувати треба до роботи, хто гадає, що у сусіда краще – той не надовго. Ліс – то не прості умови, то не просто кілометри і тонни вантажу. То канави по пояс людині, з яких потрібно виїхати з деревиною. То болото, яке лише в спеку висихає, в мороз – замерзає, а все інше – непроїзне місиво. В дощ, сніг – вода потрапляє всюди… А ще пеньки ускладнюють рух. Яка техніка витримає? Якому шоферу вистачить снаги й уміння?
Але в умілих шоферів машини в будь-яку пору року на ходу.
За словами В.М.Сивуна про «трудягу» невеличка розповідь.
Петра Арсентійовича Святного. 5липня «Ветерану праці» – 65! Народився Петро в Гречинцях. По закінченні середньої школи навчався у професійному училищі. Рідні гадали, що з хлопця вийде добрий столяр. Рік перед службою в Армії працював на будівництві, столярував. Й справді, виходило, бо руки були умілими до деревини. Але більше тягнуло до техніки. Після двох років служби й роздумів про місце у житті, пішов у ДТСААФ. Шоферував у Снітівському колгоспі, спочатку на молоковозі, потім на ГАЗ-52. 16 сезонів відпрацював на комбайні. Що таке літня спека, комбайн «Нива», жнива – не кожен зрозуміє, не те що витримає. А взимку – на екскаваторі розвозив на ферми солому, фуражі. Петро Арсентійович не боявся ніякої роботи, працював допоки не розпалися колгоспи. Легшої ноші не шукав ніколи, труднощі й екстремальні умови, навпаки, приваблювали.
1квітня 16 років тому Петро Святний прийшов працювати у Летичівський лісгосп. Спочатку перевозив деревину на ЗІЛ-131, більше шести років – на Уралі. Більше восьми тонн важить порожній автомобіль, завантажений – всі – 16. В негоду «летить» все: і мотор, і резина. Вдається виїхати з лісу, на полі грузне, але вантаж потрібно доставити. Слово «потрібно» Петру Арсентійовичу не треба повторювати двічі. В гаражі пам’ятають випадок, який найкрасномовніше характеризує шофера. Автомобіль Святного був на ремонті, мотор – на землі. Але під вечір поступила команда. «Потрібно, щоб на завтра ти їхав». Петро Арсентійович сам собі не повірив, але за ніч мотора таки полагодив… На ранок автомобіль був готовий до виїзду.
«Петро Арсентійович – професіонал. Автомобіль знає досконало. Молодшим не лише порадить, підкаже, а й допоможе в ремонті.
Виїде з будь-якої ділянки лісу, так як вийде з будь-якої ситуації. І головне – колегам завжди підніме настрій», – так про досвідченого шофера розповідає начальник лісопункту В.Г. Івасюк. Зараз його «Урал» на ремонті, готується до техогляду. «Буфер ще треба порівняти, резину поміняти, мотор відремонтований… і ми в строю», по-молодечому сміється шофер-пенсіонер.
А гумор йому завжди в нагоді. І на роботі, і дома. Варто йому появитися в родинах його дочок – стає весело. Дві дочки має, онуків і правнука Пашу, яким найбільше втішається. Зяті теж роботящі. Мають Т-25 (Володимировця), без цього невеликого тракторця ніяк. Господарства чималенькі, ним і саджають, і косять, і копають.
Отак і проходять його трудові будні. І хоч вже 7 років, як на пенсії, але позаздрили б і молоді. Зі Снітівки, в якій проживають з дружиною з 1975року, дістається до Летичева, звідси – до лісу. Спозаранку – свої клопоти по господарству. А вже зранку – проблеми лісогосподарські. Якщо заладиться – то ввечері дома, негода, бездоріжжя – не скоро чекати.
Нехай ладиться і все вдається, шановний ювіляре. Вас щиро вітають лісівники Летичівського господарства і бажають усіляких гараздів.